Вербна неділя (Вербиця) —
традиційне свято, яке
відзначають в Україні.
Вербове дерево
в давнину вважалося чарівним й символічним деревом, на якому перепочивали добрі
духи-душі, а тому верба й приносила щастя в родини, перша «віщувала» й
«приводила» весну в березневі дні весняного рівнодення, коли ночі ще холодні, а
вдень вже пригріває весняне сонечко, коли дерево наливається соком, набирає
сили від Природних стихій – Землі, Води, Сонця і може передати свою силу іншим.
Розпускаючись та розквітаючи, верба символізує силу та життєдайність Природи,
передає здоров’я, силу та красу людині, тваринному світу, навколишній природі.
Слово
«Верба» складається з двох слів «вер» і
«ба». В давнину ці слова відповідно означали «Всесвіт» і «Матір». В українській
мові подвійну Матір, тобто Матір Матері й сьогодні називають «баба», «бабуля»
та іншими словами, похідними від подвоєння «ба». Слово має коріння у первісних
культах Праматері світу. Й до сьогодні кам’яні культові зображення праматері,
що стояли на узвишшях могил по всій Україні, називають Бабами.
Вшанування верби підкреслює значимість
символіки цієї рослини для України і українського народу. Як символ Матері
Всесвіту, а точніше її тотем-дерево, верба відігравала значну роль в обрядах і
ритуалах українських релігійних і народних Свят. Перед Великоднем цілий тиждень
святкувалось вшанування Матері Всесвіту – Верби. І досі збереглись спрощені та
перекручені деякі обряди цього Свята й назва – «вербний тиждень», «вербна
неділя», «вербиця».
Освяченою
Вербою торкалися всіх домочадців, а особливо дітей, промовляючи при цьому:
Будь великим, як Верба,
А здоровим, як Вода,
А багатим, як Земля.
Якщо, ввійшовши
до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою,
примовляючи:
Не я б'ю - верба б'є,
За тиждень Великдень,
Недалечке червоне яєчко!
У народі вірять
– освячена верба має цілющу та очисну силу: символічне биття освяченим гіллям
оберігає від хвороб. В цей день дітей легенько «гладять» гілочкою лози, а коли
б’ють, то примовляють: «Не я б’ю, верба б’є, за тиждень – Великдень.»
Свячена верба
користується великою пошаною серед нашого народу. "Гріх ногами топтати
свячену вербу", а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося
після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.
Поруч такої
пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна леґенда про
козячу вербу - один з видів верби. Леґенда каже, що козяча верба проклята Богом
за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп'яли Спасителя:
"за це її черви точать". Крім того, за народнім віруванням, у сухій
вербі сидить чорт; звідси й прислів'я: "Закохався, як чорт у суху
вербу!" Козяча верба часто зустрічається в Україні, особливо в лісах і на
левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі
"базоки" або "котики".
Чудодійні
властивості верби:
- Вербою
б'ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре
росли та сприйняли життєву силу весни;
- Вербу
кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил;
- Вербу
садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба
прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться;
- Вербою в
давнину відводили грозові тучі — кивали свяченою вербою в бік хмар і
відводили громи та град;
- Вербу
кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руїнницьку силу
вогню;
- Вербові
котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті
котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік;
- З
освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі
бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб
худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока;
- Ковтали
котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло;
- Обсаджували
криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була
„пригожа та здорова";
- Обсаджували
копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від
хвороб, щоб вода очищалася;
- Сухою
торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски;
.
