2 лютого

85 -річчя від дня народження 

ОЛЕКСАНДРА АНТОНОВИЧА ЗАХАРЕНКА

О.А. Захаренко - наш земляк, який народився і дитячі роки провів у м. Кам'янка.

Спасибі, вчителю, за серце золоте,
За мудрість, за турботу і терпіння, 
Посіяне тобою - хай любов'ю проросте
І мудре, добре й вічне виросте з насіння!

Він народився у місті Кам'янка на Черкащині в родині службовців – у похмурому 1937 році. Як більшість тогочасних хлопчаків – дітей війни, – мріяв стати льотчиком. Проте з льотною кар'єрою не склалося – підвело здоров'я, відтак юнак вступив до фізико-математичного факультету Черкаського педагогічного інституту, який закінчив у 1959 році. Його напрвили викладати математику і фізику до восьмирічної школи у "непереспективне" село Сахнівка, що мала статус бригади місцевого колгоспу "Маяк". Учні Сахнівської школи полюбили молодого вчителя - він був лише на кілька років старший за них і зовсім не схожий на інших викладачів. Новоспеченого педагога не відпускало небо, ним захопилися й учні, які обожнювали його розповіді про небо і космос.

Незабаром у школі з'явилися шкільна обсерваторія, ракетомодельний гурток в її приміщенні, маленький аеродром "Байконур", з якого злітали у небо кількаступеневі ракети із живими мишами на борту, які разом з відсіком на парашуті поверталися на землю. 

Злетів у небо відремонтований учнями і батьками дельтаплан. Першим випробувачем апарату став сам О.А. Захаренко, цим здійснивши і свою дитячу мрію – літати. 

Захоплення моделюванням і випробуванням багатьом підліткам заповнювало дозвілля творчою радістю. І колишні гуртківці ставали льотчиками.

Він молодий педагог, до речі, й гурток електроніки: під його керівництвом учні створили обчислювальну машину "Ромашка", яку використовували на уроках математики.  

У 1964 році 27-річному педагогу було присвоєно звання "Відмінник освіти України", а через два роки його призначили директором Сахнівської школи. Він і раніше фонтанував ідеями, а очоливши навчальний заклад, до якого встиг "прикипіти", розгорнув по-справжньому бурхливу діяльність.

Директор хотів, щоб у його школі були створені всі умови для навчання й всебічного розвитку дитини, вважав, що кожен квадратний метр шкільної території має виховувати. Відтак і робив усе  можливе, аби ця колиска було зручною і затишною. Долучаючи до процесу не лише колег-учителів, а й самих учнів та їхніх батьків, яких у такий спосіб, між іншим, теж виховував. 

Трудове виховання посідало у школі одне з головних, почесних місць. Наприкінці 60-х силами школярів, учителів і батьків був побудований культурно-музичний центр (шкільний музей, планетарій та обсерваторія), закладено дендропарк, споруджена оранжерея. А з 1973 до 1983 року шкільна спільнота побудувала навчально- спортивний комплекс із двома басейнами – літнім і зимовим, спортивними і тренажерними залами, хореографічною залою, музичним салоном, навчальними і спальними кімнатами для молодших школярів.

У 1987 році збудували теплицю й обладнали виробничі майстерні, а пізніше – власний міні-завод з виготовлення монтажних плат. Школа брала замовлення на підприємствах району – хлопці виробляли дрібні деталі для сільськогосподарських машин, дівчата шили серветки та рукавиці. Навесні й восени всі разом працювали у шкільному гаю, на навчально-дослідних ділянках та у шкільній теплиці, допомогали у колгоспі й лісництві. А заодно – опановували автомобільну справу, вчилися на механізаторів і трактористів (трактори і комбайни теж були). Тобто кожен учень упродовж навчання пробував себе у різних видах діяльності. А випускники разом з атестатом отримували права водія і тракториста.

Таким чином звичайна школа перетворилася на навчально-виховний комплекс, якому могла б позаздрити будь-яка престижна міська гімназія. До нього дотепер входять п'ять центрів: молодших школярів, старшокласників, виробничого навчання і праці, а також центр здоров'я і культурно-музичний центр.

Те, що  він  зробив, є  прикладом  для  педагогіки. Коли  він  став  відомим, до  цієї  школи  приїжджало  до  1,5  тисячі  педагогів  з  усього  Радянського  Союзу, були  представники  Німеччини, Канади, Японії, Китаю, інших країн. На  жаль, він  рано  помер. Сьогодні  школі  присвоєне  його  ім’я. Це  Авторська школа  Олександра  Захаренка. Якщо  сьогодні  кажуть, що  в  центрі  уваги  людина, то  Олександр Захаренко  колись  самостійно  зробив  висновок: не  навчальний  процес, не  стіни  в  школі, а  саме  дитина  й  безпосереднє  спілкування  з  нею, індивідуальна  робота  дають  найкращі  результати. Він  видав  дві  книжки, потім  ще  три. Найбільш  відома – «Поспішайте  робити  добро». Це – девіз  усього  його  життя. Бо  щодня  він  робив  добрі  справи, які  залишилися  для  нас. Сьогодні  ми  поширюємо  його  досвід.

У нашому класі було проведено інформаційну годину про життєвий і творчий шлях земляка.      

Якщо хочете змінити світ на краще,

то починайте це робити із себе.

І не із завтра чи сьогодні, а з цієї хвилини..."

Олександр Захаренко