Після тривалої зими та тріскучих морозів з
особливою радістю чекають перемоги літа над зимою. Врешті приходить Стрітення
і Зима, яка в народній уяві поставала старою бабою, вперше зустрічається з
Літом, гарною, рум’яною дівчиною. І в цей день, за народними уявленнями, зима
іде туди, де було літо, а літо — де була зима.
П’ятнадцятого лютого — свято
Стрітення, в народі «Стрічання», «Громниця», «Зимобор», яке відзначають через
40 днiв пiсля Рiздва Христового. . Головним дійством у цей день зустрічі
двох стихій було освячення вогню і води.
Освячення вогню трансформувалося з прийняттям християнства у освячення
свічок.
Протягом року зберігали такі свічки на покуті, або ж вплітали у дідухи. Такі
свічки, за повір’ями, мають виняткову силу і оберігають оселю від бурі, зливи
чи смерчу, ниву — від бурелому чи граду, а членів родини — від «злого ока» та
хвороб.
Коли святили в церкві воду, селяни набирали тієї води в нову — ще не вживану
— посудину, приносили додому і пильно берегли. Цій воді приписувалась магічна
сила. За народним уявленням, це — цілюща вода. Нею натирали хворі місця і
вірили, що «поможе». Найкраще ця вода ніби помагала від «пристріту» — від
хвороби, що її спричиняло «погане» око.
Господарі ж цього дня ворожили на врожай, виставляючи на ніч тарілку з зерном
на двір. Якщо ранком є роса — врожай, нема роси — немає врожаю.
Оскільки Стрітення чи Зимобор вважали періодом зустрічі Зими з Літом, то
відповідно стежили й за погодою.
Про це побутує чимало прикмет та прислів’їв.
Якщо під вечір потепліло, то вважалося, що літо перемогло,
а тому — «Зима йде туди, де було літо, а літо йде туди, де була зима». Якщо
на Стрітення півень нап’ється води, то хлібороб набереться біди. Якщо на
Стрітення півень нап’ється на порозі, то на Євдохи (14 березня) віл
напасеться на дорозі.
Якщо на Стрітення холодно, то вже скоро весна.
Зимобор з відлигою — на ранню й теплу весну, зі снігом — на дощову й тривалу,
а коли хуга — весна буде пізня й холодна; якщо в цей день не видно сонця —
чекай суворих морозів.
Християни східного обряду відзначають Стрітення Господнє як пам’ять про те,
що Свята Діва Марія принесла до Єрусалимського Храму Ісуса Христа на 40-й
день після його народження, де відбулася зустріч зі старцем Симеоном.
Богослови тлумачать цю зустріч дитини Христа із Симеоном як зустріч Старого і
Нового Заповітів, зустріч даного єврейському народу Закону Божого і найвищого
закону Божественної любові, принесеного у світ Ісусом Христом.
Стрітення Господнє входить до дванадцяти найбільших церковних свят. Урочисто
його почали відзначати з кінця V ст., хоча згадки про його святкування у
Єрусалимі датовані уже другою половиною IV ст.
І святом Стрітення Господнього завершується різдвяний цикл християнських
свят.
Багато звичаїв відійшли, на жаль, в минуле, але щось таки залишається в наших
душах із тих часів. Згадуючи минуле, згадуємо тих, що були з нами — батьків,
рідних, знайомих. Засвітимо стрітенську свічку. Створімо неповторне відчуття
цього свята. І нехай світло стрітенської свічки висвітлює кожну оселю,
закликає щасливу і добру долю.
|
Немає коментарів:
Дописати коментар