ВЕРБНА НЕДІЛЯ

Вербна неділя (Вербиця) — традиційне свято, яке відзначають в Україні.

Вербове дерево в давнину вважалося чарівним й символічним деревом, на якому перепочивали добрі духи-душі, а тому верба й приносила щастя в родини, перша «віщувала» й «приводила» весну в березневі дні весняного рівнодення, коли ночі ще холодні, а вдень вже пригріває весняне сонечко, коли дерево наливається соком, набирає сили від Природних стихій – Землі, Води, Сонця і може передати свою силу іншим. Розпускаючись та розквітаючи, верба символізує силу та життєдайність Природи, передає здоров’я, силу та красу людині, тваринному світу, навколишній природі.

Слово «Верба»  складається з двох слів «вер» і «ба». В давнину ці слова відповідно означали «Всесвіт» і «Матір». В українській мові подвійну Матір, тобто Матір Матері й сьогодні називають «баба», «бабуля» та іншими словами, похідними від подвоєння «ба». Слово має коріння у первісних культах Праматері світу. Й до сьогодні кам’яні культові зображення праматері, що стояли на узвишшях могил по всій Україні, називають Бабами.

 Вшанування верби підкреслює значимість символіки цієї рослини для України і українського народу. Як символ Матері Всесвіту, а точніше її тотем-дерево, верба відігравала значну роль в обрядах і ритуалах українських релігійних і народних Свят. Перед Великоднем цілий тиждень святкувалось вшанування Матері Всесвіту – Верби. І досі збереглись спрощені та перекручені деякі обряди цього Свята й назва – «вербний тиждень», «вербна неділя», «вербиця».

Освяченою Вербою торкалися всіх домочадців, а особливо дітей, промовляючи при цьому:

Будь великим, як Верба,

А здоровим, як Вода,

А багатим, як Земля.

Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи:

Не я б'ю - верба б'є,

За тиждень Великдень,

Недалечке червоне яєчко!

У народі вірять – освячена верба має цілющу та очисну силу: символічне биття освяченим гіллям оберігає від хвороб. В цей день дітей легенько «гладять» гілочкою лози, а коли б’ють, то примовляють: «Не я б’ю, верба б’є, за тиждень – Великдень.»

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. "Гріх ногами топтати свячену вербу", а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна леґенда про козячу вербу - один з видів верби. Леґенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп'яли Спасителя: "за це її черви точать". Крім того, за народнім віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів'я: "Закохався, як чорт у суху вербу!" Козяча верба часто зустрічається в Україні, особливо в лісах і на левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі "базоки" або "котики".

Чудодійні властивості верби:

• Вербою б'ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни;
• Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил;
• Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться;
• Вербою в давнину відводили грозові тучі — кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град;
• Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руїнницьку силу вогню;
• Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік;
• З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока;
• Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло;
• Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була „пригожа та здорова";
• Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася;
• Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски;

 

.